А починалося все в тепер далекому 1986 році. Тато служив мама працювала, а я взяв собі тай родився, було це у тоді ше східній німеччині місті “Plauen”. Після повернення на Україну з’явилося бажання побачити місце народження, служби, роботи.
Тільки через 20 років зявилася реальна надія і можливість туди попасти, і втрачати її ніхто нехотів. Прийшов виклик від знайомих з німеччини, почався процесс відкриваня візи, це також дуже цікава історія але про це у інший раз.
26 липня 2007 року ми вирушили у подорож про довжину якої ніхто навіть недогадувався, а вийшла вона аж на 4500 кілометрів, причому на власному автомобілі, я взагалі прихильник подорожувати на авто це “надає крила”, є звичайно і мінуси але їх на мою думку значно менше. Перша країна по дорозі до мрії Польща – після України вражає, всюди чистенько, порядок всі культурно їдуть по правилах дорожнього руху, що скажу вам доволі важко після нашого способу пересування, але доводиться це робити штрафи там перевищують середню зарплату українця. Про цю країну можу розказати небагато були ми там проїздом з однією ночовкою у мотелі перед останнім ривком доНімеччини. Можна сказати одне, що там варто затриматися надовше.
На наступний день продовжуємо подорож, після міска Краків з’являється автобан і швидкість руху значно зростає. І тут через декілька годин перед нами з’являється гриниця між Польщею та Німеччиною, і здивуванню небуло меж коли ми побачили там щось схоже на наш пост ДАІ, без всяких черг навідміну від польсько-українського кордону по декілка годин, елементарна перевірка паспортів, не більше 5 хвилин і в дорогу. Через 100 метрів по лівій стороні приближається дорожній знак “мрія кожного автолюбителя”, кінець всіх обмежень, Німеччина єдина країна світу крім України ))) де на атобанах взагалі немає обмежень швидкості окрім мостів та деяких поворотів, от тут то можна відірватись, перше шо роблю це натискаю педаль газу в підлогу – о це так подарунок на місці народження, дорога настільки “гладка” що на швидкостях більше 200км/г на прямих можна відпустити руль і машина навіть не подасть натяків на якісь там покачування самовільні повороти і тряску. Було важко уявити що ж стаєтьяс при аваріях на такій швидкості доки не побачив декілька сам, дивно але в нас в місті здається сильніше розбиваються.
Після обіду прибули у основне місце призначення “Plauen”
В батьків склалося враження що вони ніколи звідси і не виїжджали, таким знайомим і рідним воно показалося, тут пройшли найкращі роки молодості, для мене тут пройшли перші місяці життя.
Місто з населенням в 50 тисяч чоловік складає враження розвиненого мільйонника україни, незгадуючи чистоту спокій, порядок, тут поряд з сотнями магазинів у центрі міста можна знайти десяток автосалонів парків, та розваг, чого нескажеш про Тернопіль з населенням у 5 разів більшим. Це місто про яке можна мріяти для проживання маючи солідний запас на банківському рахунку, оскільки роботи тут майже немає, всі тікають на захід країни де значно більше можливостей для заробітку.
Вперше за 20 років я побачив місце народження (на фотографії зправа) - не я справа а роддом )))
Ця будівля не використовується і закинута з тих пір як радянскі війська покинули німеччину.
Ось така спокійна обстановка в цетра міста.
Далі було багато цікавого але мабуть це більш особисте і буде не зовсім цікавим для читання, тому переходжу далі по подорожі, куди можна поїхати будучи у європі? Правильно в Париж. Про цю подорож читайте у продовженні.
До зустрічі в онлайні . . .
