Чудова літня погода, під колесами біжать кілометри а на зустріч піднімаючі настрій дорожні вказівки з все меншими цифрами відстані до місця призначення - Парижу.
Ще 1200 км і ми вже там ))) кордону між німеччиною і францією немає, стоїть дядько і зупиняє тих хто йому несподобається, ну і нас звичайно, номера машини такі шо він ніколи небачив напевно, питання задає тільки одне “водка цігареттен”? Махаємо руками у відповідь і їдем далі.
Мій ноутбук який тоді виконував роль навігатора з ПО Microsoft AutoRoute 2003 сів і шукати мотель для зупинки довелося тикнувши пальцем по карті по6лижче до Парижа, попало на мабуть по їхнім міркам село Campanille, приблизно в 50 кілометрах від Парижа. Все цивілізовано для нас трохи непривичне поселилися в мотелі, пішли повечеряли а грошей ніхто небере!!! у європі прийняро платити за все при виселенні зразу за все, а не ходити по 10 раз роз2раховуватись, там не розраховано на те що хтось поїсть і втіче.
На наступний ранок вирушили в Париж, ноутбук заряджений і скажу недарма, проїхати по вулицях парижу до цетру без навігації це самогубство, краще лишити машину і взяти таксі. Що перше кидається в очі так це просто суцільна пробка від пригородів до самого центру яка повільно собі рухається як вода в ріці. Дуже багато мотоциклістів які через деякий час починають надоїдати і ше беруться командувати рухом на дорозі руками, і шо цікаво багаті бізнесмени в дорогих костюмах їздять на роботу на мотороллерах ))) інакше невстингути, який би мерін в тебе не був, вот така істина. В нас би на таке покрутили пальцем коло віска. Європа дуже настроює на власний спосіб життя, робити так як тобі зручно як тобі подобається, а не дивитися як роблять інші, показувати пальцем або думати шо подумають інші якщо ти вдівся не так як всі.
Доїхали до центру і тут з’явилася друга проблема а куди припаркувати машину в центрі міста? Все занято але через пів години їзди покругу місце таки занайшли. Здається мені що за парковку треба платити, на обочині стоїть якийсь автомат на якому ніслова по англійськи, є тільки “дирка” під якусь карточку явно не кредитку, а платити то треба інакше евакуатор приїде зразу і шукай тоді машину невідомо де. Підійшов до місцевого спитатися шо то за апарат, а тут ще сюрприз, по англійськи то мало хто говорить, оце так шок булькати по їхньому ніхто невмів. Знайшов!!! чудака який розказав мені як ним користуватися, тільки не все так просто треба купити спеціальну картку для паркування у якомусь “таба”, шо то таке? Ну добре пішов у найближчу вуличку шукати ту “таба” виявилося що це маленька забігайлівка де продають каву, сигарети і т п, кожна з них продає картки для паркування, мінімальна коштує 10 евро – оце попали, нам то на день тілики зупинитися. На цьому історія з паркуванням незакінчилася, запихнули карточку в апарат і шо? А нічо кнопки підписані по французьки, йо майо ну шо ж за країна така пролітає в думках, понажимав на всьо підрят – виліз чек на 0.93 євро з датою паркування шось типу на тиждень ))) незнаю шо то за баги там, положили чек на панель і пішли до головного міся, звичайнож до вежі, напрям руху вичислити просто, її видно з усього міста.
Зробили декілька фотографій по дорозі.
Головна героїня.
Чесно кажучи в Парижі побували в режимі “відмітитися” всього один день, тому багато побачити і взнати невдалося невраховуючи годинну екскурсію по Сенні на кораблі який провозить коло 90% всіх визначних місць, що там розказували я вже 6і забув лишилася тільки купа фотографій на яких невідомо шо зображено, в Париж треба їхати на тиждень, хоча до вечора мені хотілося повернутися в німеччину, незнаю чому але щось незатишною мені показалася Франція після Німеччини, можливо це підігрівалося тим що небуло заброньовано місця для ночовки і хотілося поскорше це зробити - виїхати з міста.
Чому мене нема на фоторгафіях? я погано на них вихожу, тому недуже люблю позувати для фото, краще щось несподіване.
Наверх можна піднятися як на ліфті так і пішки з тою лише різницею шо в черзі на ліфт треба буде вистояти з годину, тому ми пішли пішки, дойшли правда лише до 2 поверху, але і звідти є на що подивитися.
Знамениті поля нагадують площадку для вигулування собак, з фотографії мабуть видно, в дещо можна і вступити )))) цікавий конртаст.
А це думаю знаєте що.
Ще декілька фотографій про які я неможу згадати. На першій фотографії якийсь бастіон коло нього ми і шукали парковку. На другій мабуть лувр але не впевнений.
На цьому перебування у Парижі підійшло до кінця, нас чекала нова не менш захоплююча подія – відвідати гран-прі формули1 про яке я вже давно мріяв.
До зустрічі на формулі . . .
