Декілька фото про закільцеві події.

Потім попали на кваліфікацію, чим в принципі для нас все і закінчилося знайти вільні місця в готелях коло треку просто нереально, тому довелося на наступний день дивитися гонку по телевізору вже в рідному для нас місті Plauen.

між датою перебування і написанням статті пройшло немало часу, за який я встиг стати фанатом Феррарі, хоча коли робив фоторгафії то ще болів за Макларен, але в запасах була і така фотографія )))

А тепер про враження від побаченого. Коли пронеслося пару болідів зі звуком декількох авіалайнерів від щастя просто хотілося плакати, це просто вершина мрій для фаната формули побувати там і побачити а головне почути все самому. Ці відчуття неможливо передати а тому бігом збирайтесь на формулу.

Ось так німці проводять формульний вікенд.

Спеціаліовані кемпінги облаштовані краще ніж наші районні центри а то і деякі райони міст. Тут до кожної паркувальної прощадки проведено воду, світло, тому жити можна і місяць, недалеко є магазинчик і все необхідне.

Деякий час були переживання нарахунок виїзду з треку, оскільки кількість машин просто вражала. Парковки розташовані на полях рядом треком і вміщають по наших підрахунках близько 30 тисяч автомобілів, але і тут німці продемонстрували свої організаційні навики та вміння навести лад у любій справі, таку кількість автомобілів вони “розпустили” приблизно через годину (в нас би на це пішов цілий день)

Повернулися назад у Плауен.

Це колишні содатські казарми а тепер це житлові будинки.

Як я вже згадував вище, роботи у місті мало, тому і нерухомість дуже дешева, за ціну тенопількської квартири тут можна купити мало не весь підїзд, причому у явно кращому стані і районі.

Ну і традиційне завершення подорожі.

Поїздка виявилася доволі насищеною подіями та місцями, після повернення на Україну ще більше захотілося знову попасти у європу, думаю причини такого бажання зрозумілі.

До зустрічі в онлайні . . .

Ще 1200 км і ми вже там ))) кордону між німеччиною і францією немає, стоїть дядько і зупиняє тих хто йому несподобається, ну і нас звичайно, номера машини такі шо він ніколи небачив напевно, питання задає тільки одне “водка цігареттен”? Махаємо руками у відповідь і їдем далі.

Мій ноутбук який тоді виконував роль навігатора з ПО Microsoft AutoRoute 2003 сів і шукати мотель для зупинки довелося тикнувши пальцем по карті по6лижче до Парижа, попало на мабуть по їхнім міркам село Campanille, приблизно в 50 кілометрах від Парижа. Все цивілізовано для нас трохи непривичне поселилися в мотелі, пішли повечеряли а грошей ніхто небере!!! у європі прийняро платити за все при виселенні зразу за все, а не ходити по 10 раз роз2раховуватись, там не розраховано на те що хтось поїсть і втіче.

На наступний ранок вирушили в Париж, ноутбук заряджений і скажу недарма, проїхати по вулицях парижу до цетру без навігації це самогубство, краще лишити машину і взяти таксі. Що перше кидається в очі так це просто суцільна пробка від пригородів до самого центру яка повільно собі рухається як вода в ріці. Дуже багато мотоциклістів які через деякий час починають надоїдати і ше беруться командувати рухом на дорозі руками, і шо цікаво багаті бізнесмени в дорогих костюмах їздять на роботу на мотороллерах ))) інакше невстингути, який би мерін в тебе не був, вот така істина. В нас би на таке покрутили пальцем коло віска. Європа дуже настроює на власний спосіб життя, робити так як тобі зручно як тобі подобається, а не дивитися як роблять інші, показувати пальцем або думати шо подумають інші якщо ти вдівся не так як всі.

Доїхали до центру і тут з’явилася друга проблема а куди припаркувати машину в центрі міста? Все занято але через пів години їзди покругу місце таки занайшли. Здається мені що за парковку треба платити, на обочині стоїть якийсь автомат на якому ніслова по англійськи, є тільки “дирка” під якусь карточку явно не кредитку, а платити то треба інакше евакуатор приїде зразу і шукай тоді машину невідомо де. Підійшов до місцевого спитатися шо то за апарат, а тут ще сюрприз, по англійськи то мало хто говорить, оце так шок булькати по їхньому ніхто невмів. Знайшов!!! чудака який розказав мені як ним користуватися, тільки не все так просто треба купити спеціальну картку для паркування у якомусь “таба”, шо то таке? Ну добре пішов у найближчу вуличку шукати ту “таба” виявилося що це маленька забігайлівка де продають каву, сигарети і т п, кожна з них продає картки для паркування, мінімальна коштує 10 евро – оце попали, нам то на день тілики зупинитися. На цьому історія з паркуванням незакінчилася, запихнули карточку в апарат і шо? А нічо кнопки підписані по французьки, йо майо ну шо ж за країна така пролітає в думках, понажимав на всьо підрят – виліз чек на 0.93 євро з датою паркування шось типу на тиждень ))) незнаю шо то за баги там, положили чек на панель і пішли до головного міся, звичайнож до вежі, напрям руху вичислити просто, її видно з усього міста.

Зробили декілька фотографій по дорозі.

Головна героїня.

Чесно кажучи в Парижі побували в режимі “відмітитися” всього один день, тому багато побачити і взнати невдалося невраховуючи годинну екскурсію по Сенні на кораблі який провозить коло 90% всіх визначних місць, що там розказували я вже 6і забув лишилася тільки купа фотографій на яких невідомо шо зображено, в Париж треба їхати на тиждень, хоча до вечора мені хотілося повернутися в німеччину, незнаю чому але щось незатишною мені показалася Франція після Німеччини, можливо це підігрівалося тим що небуло заброньовано місця для ночовки і хотілося поскорше це зробити - виїхати з міста.

Чому мене нема на фоторгафіях? я погано на них вихожу, тому недуже люблю позувати для фото, краще щось несподіване.

Наверх можна піднятися як на ліфті так і пішки з тою лише різницею шо в черзі на ліфт треба буде вистояти з годину, тому ми пішли пішки, дойшли правда лише до 2 поверху, але і звідти є на що подивитися.

Знамениті поля нагадують площадку для вигулування собак, з фотографії мабуть видно, в дещо можна і вступити )))) цікавий конртаст.

А це думаю знаєте що.

Ще декілька фотографій про які я неможу згадати. На першій фотографії якийсь бастіон коло нього ми і шукали парковку. На другій мабуть лувр але не впевнений.

На цьому перебування у Парижі підійшло до кінця, нас чекала нова не менш захоплююча подія – відвідати гран-прі формули1 про яке я вже давно мріяв.

До зустрічі на формулі . . .

Тільки через 20 років зявилася реальна надія і можливість туди попасти, і втрачати її ніхто нехотів. Прийшов виклик від знайомих з німеччини, почався процесс відкриваня візи, це також дуже цікава історія але про це у інший раз.

26 липня 2007 року ми вирушили у подорож про довжину якої ніхто навіть недогадувався, а вийшла вона аж на 4500 кілометрів, причому на власному автомобілі, я взагалі прихильник подорожувати на авто це “надає крила”, є звичайно і мінуси але їх на мою думку значно менше. Перша країна по дорозі до мрії Польща – після України вражає, всюди чистенько, порядок всі культурно їдуть по правилах дорожнього руху, що скажу вам доволі важко після нашого способу пересування, але доводиться це робити штрафи там перевищують середню зарплату українця. Про цю країну можу розказати небагато були ми там проїздом з однією ночовкою у мотелі перед останнім ривком доНімеччини. Можна сказати одне, що там варто затриматися надовше.

На наступний день продовжуємо подорож, після міска Краків з’являється автобан і швидкість руху значно зростає. І тут через декілька годин перед нами з’являється гриниця між Польщею та Німеччиною, і здивуванню небуло меж коли ми побачили там щось схоже на наш пост ДАІ, без всяких черг навідміну від польсько-українського кордону по декілка годин, елементарна перевірка паспортів, не більше 5 хвилин і в дорогу. Через 100 метрів по лівій стороні приближається дорожній знак “мрія кожного автолюбителя”, кінець всіх обмежень, Німеччина єдина країна світу крім України ))) де на атобанах взагалі немає обмежень швидкості окрім мостів та деяких поворотів, от тут то можна відірватись, перше шо роблю це натискаю педаль газу в підлогу – о це так подарунок на місці народження, дорога настільки “гладка” що на швидкостях більше 200км/г на прямих можна відпустити руль і машина навіть не подасть натяків на якісь там покачування самовільні повороти і тряску. Було важко уявити що ж стаєтьяс при аваріях на такій швидкості доки не побачив декілька сам, дивно але в нас в місті здається сильніше розбиваються.

Після обіду прибули у основне місце призначення “Plauen”

В батьків склалося враження що вони ніколи звідси і не виїжджали, таким знайомим і рідним воно показалося, тут пройшли найкращі роки молодості, для мене тут пройшли перші місяці життя.

Місто з населенням в 50 тисяч чоловік складає враження розвиненого мільйонника україни, незгадуючи чистоту спокій, порядок, тут поряд з сотнями магазинів у центрі міста можна знайти десяток автосалонів парків, та розваг, чого нескажеш про Тернопіль з населенням у 5 разів більшим. Це місто про яке можна мріяти для проживання маючи солідний запас на банківському рахунку, оскільки роботи тут майже немає, всі тікають на захід країни де значно більше можливостей для заробітку.

Вперше за 20 років я побачив місце народження (на фотографії зправа)  - не я справа а роддом )))

Ця будівля не використовується і закинута з тих пір як радянскі війська покинули німеччину.

Ось така спокійна обстановка в цетра міста.

Далі було багато цікавого але мабуть це більш особисте і буде не зовсім цікавим для читання, тому переходжу далі по подорожі, куди можна поїхати будучи у європі? Правильно в Париж. Про цю подорож читайте у продовженні.

До зустрічі в онлайні . . .